Пам’ять з присмаком болю…
Пам’ять з присмаком болю…
21 квітня у читальній залі КЗ «Публічна бібліотека» Оржицької селищної ради відбулася зустріч-спогад, що торкнулася найглибших струн душі. Захід «Пам’ять з присмаком болю» був приурочений Міжнародному дню пам’яті про Чорнобильську трагедію та Міжнародному дню пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.
У тиші бібліотечних стелажів, серед книг, що зберігають правду і біль, учні 9-Б класу опорного закладу «Оржицька загальноосвітня школа I–III ступенів ім. І.Я. Франка» відкривали для себе сторінки Чорнобильської трагедії. Хроніки подій, спогади очевидців, екологічні дослідження та художні твори з фонду книгозбірні оживали перед ними, розповідаючи про події на ЧАЕС, масштаби забруднення і людські долі. Доповненням до побаченого став відеоролик «Чорнобильські дзвони», що відгукнувся в серцях присутніх.
Враження дітей були глибокими — їх вразив не лише масштаб трагедії, а й її довготривалий вплив на здоров’я людей і довкілля. Старша медсестра КНП «Оржицька лікарня» Любов Яківна Кукоба розповіла про невидиму небезпеку радіації, її вплив на організм людини, можливі хвороби та надала важливі рекомендації щодо дій у разі радіаційної загрози.
Минуло майже 40 років від тієї фатальної ночі… Та Чорнобиль і досі озивається болем. Квітень 1986-го розіп’яв Україну на довгій дорозі втрат і пересторог. І сьогодні одні продовжують жити на забруднених територіях, інші — працювати в зоні ризику, сплачуючи надто високу ціну — власним здоров’ям і життям.
Серед тих, хто скуштував гіркоти Полину, — 46 жителів Оржицької громади, які брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії.
Особливим і щемким моментом заходу стало спілкування з учасницею ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Ларисою Андріївною Бурлакою. Їй було майже 20, коли у жовтні 1986 року випускниця Рівненського СПТУ №15 опинилася у самому вирі Чорнобиля.
Чорнобильські їдальні стали тоді опорою життя для ліквідаторів та евакуйованих жителів Прип’яті. Спочатку Лариса працювала вахтовим методом, кухаркою у їдальні «Юність, згодом дівчину перевели на посаду заступника завідувача їдальні «Казка» в місто Чорнобиль. За ентузіазм, старанність, і повну самовіддачу в робот, її було призначено завідувачем їдальні. Жінка пригадує, що їдальня працювала цілодобово без вихідних з надзвичайно великим навантаженням. Приміщення, розраховане на 200 осіб, щодня обслуговувало більше шести тисяч людей. Харчування в Чорнобильській зоні відчуження, зокрема в їдальнях для персоналу АЕС та військових, було безкоштовним, організовано з урахуванням суворих норм безпеки. Продукти проходили радіологічний контроль. За роки роботи пані Лариса не лише побачила Чорнобиль, а й реально відчула його. «Спочатку страшенно дерло в горлі, ніби його стискали гвинти… Ми не знали найголовнішого — як радіація тихо відбирає силу і здоров’я, не залишаючи вибору», — згадує Лариса Андріївна.
Для неї Чорнобиль — це не лише біль. Це урок. Урок про важливість безпеки, про ціну помилок та про неймовірну силу людського духу, здатного протистояти найстрашнішим викликам.
Школярі слухали уважно, ставили запитання, розмірковували, ділилися думками. Ця зустріч стала для них більше, ніж уроком історії — вона стала уроком людяності, співпереживання і пам’яті.
На завершення всі присутні у святому мовчанні схилили голови перед Героями-вогнеборцями.
Пам’ятаємо.
