До Дня пам’яті жертв політичних репресій (третя неділя травня)

Тоталітарний режим, який у 1919 році насильницьким шляхом встановився на обширах колишньої Російської імперії, знецінив особистість і саме життя людини. Створена більшовицькою владою «для захисту революції» Надзвичайна комісія – ЧК виродилася у монстра, що незабаром залив кров’ю всю країну. Упродовж десятиліть органи ЧК, як і їх наступники ДПУ – НКВС – КДБ виступали знаряддям абсолютного Зла комуністичного режиму. Це Зло полягало навіть не в жорсткостях і масштабах як таких. У сучасному світі терором нікого вже не здивуєш. Іпостасі зла інші. По-перше, з боку більшовиків терор запроваджувався і розвивався планомірно і централізовано, посилювався і ставав системою, залишався органічною частиною політики у всі періоди радянської доби. По-друге, розправи і страти набули масового характеру, а апарат насильства – небаченої розгалуженості: сітка каральних органів вкривала всю країну, «перебудова» людини здійснювалася у тюрмах і концтаборах, де всі людські цінності, насамперед духовні, переверталися з ніг на голову. По-третє, виникла масова професія карателя-ката, були науково розроблені і випробувані методики знущань і знищення людей.
 

Політичний терор в Україні здійснювався під керівництвом компартії, не рахуючись з кількістю жертв, підступними методами провокацій, інсинуацій, насильницького залучення заляканого населення до співпраці з репресивно-каральними органами. Лише на Полтавщині протягом 1937–1938 рр. було репресовано близько десяти тисяч громадян, в абсолютній більшості своїй зовсім непричетних до тих злочинів, у яких їх безпідставно звинувачувала влада. У першій половині 1920-х рр. під дією радянської репресивної машини на Полтавщині припинили свою діяльність всі організації небільшовицьких політичних партій. А колишні члени цих партій перебували під пильним наглядом ДПУ і зазнавали всіляких утисків. Пік політичних репресій – т. зв. «великий терор» – припав на кінець 1930-х рр. Його відправною точкою став лютнево-березневий (1937 р.) пленум ЦК ВКП(б). У виступі на пленумі Й. Сталін заявив, що країна опинилася в небезпечному становищі через підступи саботажників, шпигунів та диверсантів і піддав критиці «керівних товаришів», які втратили здатність розпізнавати ворога. Відтоді політичний терор став масовим, а число його жертв у масштабах країни стало обчислюватись сотнями тисяч людей.

Підрахувати кількість репресованих у період Великого терору 1937–1938 рр. надзвичайно складно. І все ж, деяка статистика вже оприлюднена. За архівними джерелами, упродовж 1937-1938 рр. було заарештовано 1372392 чол., з них 681692 розстріляно. В Україні заарештовано 265669 чол., розстріляно 123421 чол. (62 %), відправлено у виправно-трудові табори – 68823 чол. (34,7 %), ув’язнено в тюрмі 4124 чол. (2,1 %), засуджено до заслання 1067 чол. (0,5 %), звільнено 658 чол. (0,3 %). Криваві репресії 1937–1938 рр. навіки закарбувались у пам’яті народу. Проте про ці трагічні сторінки у повний голос стали говорити лише під час перебудови в другій половині 1980-х років. Численні виступи представників демократичних сил, відповідні публікації у ЗМІ щодо масштабів репресій шокували громадськість.

14 квітня 1990 року під натиском громадськості відбулося відкриття пам’ятника жертвам політичних репресій в урочищі Триби Полтавського району.

На сьогодні спостерігається спадкоємність злочинів радянського тоталітарного режиму та сучасної російської агресії, репресій, депортацій та викрадень людей. Справедливість і покарання мають настати для усіх авторів і виконавців злочинів як тогочасних, так і нинішніх. Доведено, що непокаране зло завжди повертається, а дегероїзація радянських катів є складовою безпеки. Ми є нащадками тих, хто вижив, щоб розповісти правду. Відкриті архіви – це наша зброя проти пропаганди та брехні. Злочинці минулого мають бути засуджені історією, сучасні – міжнародним трибуналом.


 

Перелік фотодокументів: