Після довгого полону — додому: історія сили, віри і надії

Після довгого полону — додому: історія сили, віри і надії

Серед чорних новин, які останнім часом одна за одною надходять до Оржицької громади, серед болю втрат і сліз у родинах, є і промінь світла, який дає надію, зігріває серце і повертає віру.

Для однієї родини цей березень став особливим. Після довгих 1 року і 8 місяців неволі додому повернувся їхній син і брат, Захисник України Степан Лопітько. 05 березня 2026 року, під час 72-го обміну полоненими між Україною та рф, 28-річний військовослужбовець нарешті ступив на рідну землю. Живий. Незламний.

Степан — житель села Лука у складі Мгарського старостинського округу Лубенської міської територіальної громади, але з нетерпінням його чекають і в Оржицькій громаді — у селі Маяківка, де живуть найдорожчі: мама Ольга Миколаївна, сестри Катерина та Світлана, племінники Ангеліна, Олексій та Сергій. Вони чекали, вірили, молилися… І дочекалися.

Степан служив у лавах ЗСУ з 2023 року. 7 червня 2024 року під час виконання бойового завдання він потрапив у полон. Попри всі випробування, важкі умови і обставини неволі, він вистояв, витримав і повернувся. На сьогодні він проходить реабілітацію, отримує необхідну медичну та психологічну допомогу. Віримо, що зовсім скоро обійме своїх рідних уже вдома, на Полтавщині.

Ця історія — про силу. Про віру. Про те, що навіть у найтемніші часи є місце світлу.

Щиро зичимо Степану Лопітьку та всім нашим захисникам, які повернулися з полону, міцного здоров’я, душевного спокою та відновлення. Дякуємо вам за витримку, за мужність, за те, що вистояли.

І низький уклін усім родинам, які чекають. Нехай кожна з них дочекається.

Фото з Телеграм каналу Президента Україниhttp://https://t.me/V_Zelenskiy_official/18186