18 травня 2025 року - День пам’яті жертв політичних репресій

Цьогоріч 18 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день вшановують людей, які загинули або зазнали тортур і ув'язнення в таборах через політичні переконання, які не мали можливості справедливого суду і були знищені радянською репресивною машиною.

2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій. Радянська влада почала політику Великого терору. Диктатор йосиф сталін вважав, що репресіями можна досягти покори й приборкати так званих ворогів народу. Цей термін походить від латинського вислову hostis publicus — його вживали у давньому Римі щодо ворогів республіки, яких знищували. Друге вживання терміну зафіксували під час Якобінського терору у Франції в 1793–1794 роках. СРСР запозичив цей термін та вніс його до конституції, у якій ворогами народу визнавали тих, що вчиняли замах на громадську чи соціалістичну власність. Теоретичне обґрунтування, хто ж такі вороги радянського народу, написав тодішній очільник НКВД ніколай єжов і вдосконалив сталін. Часто справи "ворогів народу" були фальсифіковані. Щоб отримати свідчення, людей викрадали, на засуджених чинили психологічний тиск, їх утримували в нелюдських умовах, вибивали зізнання катуваннями, як метод терору використовували депортації та вбивства. Політбюро ЦК КП(б)У наказало формувати по областях "трійки", які поза судом мали проводити репресії для спрощення процедури засудження. Попри те, що існування "трійок" суперечило радянському законодавству та конституції 1936 року. До них зазвичай належали начальник обласного НКВД, обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Арештованих позбавили права на адвокатський захист. Вирок "трійок" не підлягав оскарженню.

Цей час сформував у населення СРСР тотальну недовіру та страх до сусідів, близьких, колег, друзів, родичів, адже у повсякденне життя ввійшли доноси й обов'язкове таврування "ворогів народу". Наприклад, колеги могли доносити одне на одного, остерігаючись, що на них донесуть першими.

Під час терору ввели плани покарань людей, а також ввели дві категорії вироків. За першою категорією людей засуджували до розстрілу. За другою — до ув'язнення в таборах системи ГУЛАГ.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

Місце вчинення Великого терору: Биківня

Найбільш досліджене та впорядковане місце пам'яті — Биківня між Києвом та Броварами. За різними даними, тут поховані від 15 до понад 100 тисяч людей. Згідно з архівами, органи НКВД Радянської України використовували Биківнянський ліс для таємних поховань протягом 1937–1941 років. Територія площею 4,5–5,3 га була обнесена високим зеленим парканом (2–3 метри) і перебувала під цілодобовою охороною НКВД.

До Биківні звозили тіла вбитих у київських катівнях НКВД: Лук'янівській в'язниці, внутрішній в'язниці НКВД по вулиці Короленка (тепер Володимирська), Київському управлінні НКВД по вулиці Рози Люксембург (тепер будівля Українського інституту національної пам'яті, вулиця Липська, 16), але найбільше — приміщення НКВД по вулиці Інститутській (нині — Жовтневий палац, МЦКМ). Експерти, що досліджували останки жертв, стверджують, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі й неодмінно засипали вапном.

В Биківні поховали письменників Михайля Семенка й Майка Йогансена, поетесу Вероніку Черняхівську, художників Михайла Бойчука та Миколу Касперовича, академіків Федора Козубовського й Петра Супруненка, також репресували митрополита УАПЦ Василя Липківського.

Радянська влада спершу заперечувала причетність до місця поховання і заявляла, що у Биківнянському лісі покояться жертви нацистських окупантів. І тільки 1989 року спеціальна комісія визнала, що в Биківні поховані жертви сталінського режиму.

Інші місця пам'яті Великого терору

Терор відбувався по всій території України: П'ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є і у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.

Нинішній кремлівський режим вчиняє злочини проти людства аналогічно діям колишньої радянської влади на території України із застосуванням рашистами репресивних методів, що поєднують найганебніші практики сталінського та нацистського режимів. Зокрема, стосовно політв’язнів і заручників путінська росія перевершила успадковані від своїх ідейних наставників – радянської каральної системи – засоби та механізми знущання і позбавлення свобод, застосовуючи вбивства цивільних і військовополонених та катування. Також поширені злочинні практики викрадення незгідних з окупацією, конфіскацією майна, сексуального насильства, репресій проти всіх християнських конфесій, які не належать до «московського православ’я», спроб на тимчасово окупованих рф українських територіях примусової мобілізації наших громадян до російського війська, примусу окупаційною владою мирних жителів працювати на загарбника шляхом залякування, погроз репресіями, відбирання засобів до існування та доступу до життєво необхідних послуг. Особливо цинічним злочином є застосування ідеологічного насилля до поневолених українських дітей з метою перетворення їх у вірнопідданих московської недоімперії.