Тилюк Дмитро Михайлович

  • 60

 

Горе втрати знову спіткало Оржицьку громаду. Виконуючи бойове завдання, виявивши стійкість і мужність під час захисту Батьківщини, 06 січня 2024 року поблизу населеного пункту Времівка Донецької області загинув наш земляк, житель села Маяківка, ТИЛЮК Дмитро Михайлович, 04.05.1984 року народження. Справжній чоловік та патріот, учасник бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції, Тилюк Дмитро залишив свою мирну професію тракториста та з квітня 2022 року знову став на захист України. До останнього подиху Тилюк Дмитро, водій-механік гранатометник протитанкової артилерійської батареї, залишився вірним Вітчизні, українському народові та військовій присязі. Вічна слава та пам’ять Герою!

 

У пам'ять про Героя

Сьогодні вдома у Діми Тилюка зібралися багато людей, було пролито багато гірких сліз, сказано багато щемливих слів. Сьогодні ми його поховали. Він повернувся у рідну Маяківку "на щиті" з жорстокої війни, яку розв'язали нелюди, вбивці, потвори. В останню путь його проводили не тільки маяківчани - з'їхалися рідні, близькі, друзі, бойові побратими і знайомі. Стільки людей приїхали попрощатися тому, що Діма був дуже товариським, добрим, а головне - щирим. Мабуть, він нікому не відмовив, коли його щось просили, він не боявся казати правду в очі і робити так, як він вважав за потрібне. Він був сильним, хоробрим воїном, мабуть, одним із найсміливіших людей. Він не боявся казати, що там - на війні - страшно, але він переступав через страх, бо так було потрібно. Він був тим, про кого кажуть - "Герой".

Сьогодні правильно сказав старший брат Діми: "Його називали Діма, але для всіх він був Дімон". І це правда, Дімоном він був і для старших, і для менших, бо він був товаришем кожному. Із ним пов'язано багато спогадів, адже ми багато років разом грали у футбол. Коли я вже грав за основну команду, Дімон найчастіше грав у центрі захисту або був опорним захисником. Він не був швидким футболістом, та і не потрібна була йому та швидкість - він і так знав, що і як робити. Були і проколи, але у нас у всіх було повно проколів на полі, тому ми і не були першою командою у районі. Але в нього завжди була мокра футболка - він віддавав своїй команді всього себе. Після футболу ми всі або дружно сміялися з різних епізодів, або всі лаялися, але ввечері у сільському клубі Дімон вже сміявся з того, як ми всі лаялися. У клубі ми грали у більярд. Коли нам купили більярдний стіл, майже у всіх хлопців мого віку і молодших була одна спільна проблема - ми не вміли в нього грати. І Дімон усіх нас навчив. У нього вистачало терпіння кожному з нас пальцем показувати, в яку точку на кулі треба вдарити києм, щоб той влучив у лузу. Ми навіть кия ще не вміли в руках тримати, тому йому часто перепадало то по пальцях, то в око. І він з цього просто сміявся, бо мав добро в душі. Він нікому не відмовляв у допомозі, чи то грядки закультивувати, чи сіно затюкувати, чи кудись відвезти. Вистачало тільки дзвінка, щоб Дімон усе кинув і приїхав на допомогу.

Багато можна писати і говорити, але його вже не повернути. Небесне воїнство поповнилося ще одним жителем нашого села. Проте пам'ять про Діму житиме вічно.

Покійся з миром, Дімон. Ти точно Герой. Для всіх нас. Вічна пам'ять і вічна слава.

 

     

Інші статті

Всі статті