Чорний янгол знову над Оржиччиною: підтверджено загибель Захисника України, жителя селища Оржиця Семенця Олександра
Чорний янгол знову над Оржиччиною: підтверджено загибель Захисника України, жителя селища Оржиця Семенця Олександра
Сумні новини знову не полишають нашу громаду, розриваючи серця невимовним болем. Світла надія, яка жевріла протягом довгих місяців, згасла. Учора надійшло офіційне та остаточне сповіщення, підтверджене експертизою ДНК, про визнання факту загибелі в бою нашого земляка, жителя селища Оржиця Семенця Олександра Григоровича.
18 місяців невідомості й тиші. Саме стільки тривало болісне чекання з 23 грудня 2024 року, відколи старенька мама востаннє почула у слухавці голос свого сина. Тоді він коротко сказав, що йде на завдання на «нуль» і тимчасово буде поза зоною досяжності. Далі було страшне сповіщення: «солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецького відділення зник безвісти під час виконання бойового завдання». Рідні вірили й молилися до останнього, але дива не сталося.
Семенець Олександр Григорович народився 28 червня 1979 року в селищі Кегичівка на Харківщині. Згодом родина разом із маленьким Сашком переїхала на батьківщину мами — до селища Оржиця на Полтавщині. Тут пройшло його дитинство та юність. Через 10 років після Сашка в родині народився молодший брат Тарас. Олександр став для нього не просто старшим братом, а найкращим другом, надійним порадником і міцною опорою.
Закінчивши 11 класів Оржицької школи, юнак мріяв про фах медбрата, але сильнішим виявився хист до техніки. Він вступив до Лубенського СПТУ № 12, де за два роки здобув фах телемайстра.
З 1998 року й до моменту ліквідації підприємства Олександр працював у телеательє в Оржиці. Навіть після закриття ательє він ніколи не відмовляв людям: брався за ремонт будь-якої побутової техніки, завжди докопувався до суті поломки й повертав речам друге життя. Односельці поважали його за світлий розум і золоті руки.
Для батьків Олександр був не просто старшим сином, а непохитною опорою та надійною підтримкою у всьому. Він ніколи не чекав, поки його попросять про допомогу — відчував серцем, коли батькам важко, і першим підставляв своє міцне плече. Будь-які господарські турботи, ремонт у будинку чи важка фізична праця — Сашко завжди брав це на себе, оберігаючи спокій та здоров’я найрідніших людей. Його синівська турбота була тихою, але дуже теплою й постійною.
Коли проживав із цивільною дружиною та її донькою, щиро опікувався ними й дарував свою турботу.
Більшу частину свого трудового шляху Олександр віддав Оржицькій лікарні, де працював на різних посадах: дезінфектором, майстром з ремонту медтехніки, різноробочим, електриком, завгоспом та оператором котельні. Колеги та односельці пам’ятають його як безвідмовного, щирого, товариського та приязного чоловіка.
На захист України Семенець Олександр став 5 березня 2023 року за мобілізацією. Для побратимів на фронті він став таким же надійним і вірним товаришем, яким був і в цивільному житті.
Олександр пройшов пекло найважчих боїв на Донеччині. З листопада 2023 року він 65 днів під безперервним вогнем підступного ворога, у надскладних моральних та фізичних умовах, тримав оборону на території Авдіївського коксохімічного комбінату. За цей подвиг у квітні 2024 року воїн отримав заслужену відзнаку.
У травні цього ж року за успішне виконання бойових завдань, проявлену мужність, героїзм та високу бойову ефективність із реальним ризиком для життя солдат Семенець був нагороджений почесною відзнакою Міністерства оборони України «Залізний хрест».
Сьогодні ці нагороди бережно тримає у тремтячих руках його мама Лариса Василівна, не стримуючи гірких сліз за сином- Героєм...
Там же, в Авдіївці, Олександр дістав поранення. Після лікування та реабілітації він мав коротку відпустку вдома. Попри пережите пекло, у нього навіть думки не виникало залишитися в тилу. Мама згадує його слова: «Хлопці ідуть і я іду, буду їх прикривати».
До останнього подиху Семенець Олександр не зрадив своєму слову і військовому обов'язку. Свій останній бій солдат прийняв біля селища Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Датою його загибелі визначено 31 грудня 2024 року. Він зустрів свій останній день року в бою, захищаючи Україну та наш спокій.
Висловлюємо найглибші, найщиріші співчуття родині полеглого захисника - мамі Ларисі Василівні та батькові Григорію Миколайовичу, які виростили справжнього Чоловіка та Патріота, братові Тарасу, який також зі зброєю в руках захищав Україну і зараз продовжує службу в лавах ЗСУ, усім рідним, близьким, однокласникам, друзям, колегам та побратимам Олександра.
Низький уклін Герою за його подвиг і мужність. Його ім'я назавжди вписане золотими літерами в історію нашої громади та всієї України.
Про дату та час зустрічі полеглого Героя і чин похорону в селищі Оржиця буде повідомлено додатково.
