Бабаков Дмитро Олександрович
З глибоким сумом і болем повідомляємо, що Оржицька громада втратила ще одного свого сина, Захисника України БАБАКОВА Дмитра Олександровича.
05 березня 2026 року перестало битися серце людини, яка щиро любила життя і свою Батьківщину.
Дмитро Олександрович народився 23 травня 1985 року у місті Свердловськ (нині Довжанськ) на Луганщині. Згодом родина переїхала до Оржиці, і саме тут минули його дитинство та юність. Тут він зростав, формувався як особистість, знаходив друзів, мріяв і будував свої життєві плани.
Закінчивши 11 класів Оржицької школи, Дмитро продовжив навчання у Лубенському СПТУ №12, де здобув фах зварювальника. Відразу після навчання став до роботи — сумлінно працював за спеціальністю, а згодом займався будівельними роботами у столиці. Пізніше його життя пов’язалося з містом Черкаси, де він оселився, створив сім’ю і став батьком. У нього народився син, яким Дмитро дуже пишався і якому намагався бути справжнім прикладом.
Він був людиною з золотими руками — умів працювати, не боявся жодної справи, завжди допомагав рідним і близьким. Дмитро був хорошим, турботливим батьком, мав особливо теплі та довірливі стосунки зі своїм сином-підлітком. Він був надійною опорою для своєї мами та двох сестер, людиною, на яку завжди можна було покластися.
17 листопада 2025 року Дмитра призвали на військову службу за мобілізацією. Уже в навчальній частині командири помітили його відповідальність, сумлінність і щире бажання вчитися. Саме тому з січня 2026 року його направили до однієї з навчальних частин для здобуття відповідальної військової спеціальності. Йому подобалося навчатися, він прагнув опанувати нові знання, щоб гідно служити і бути корисним своїй країні. Після лікування у госпіталі від запалення легенів Дмитро отримав коротку відпустку. Він дуже рвався повернутися до товаришів по службі та продовжити навчання, до якого мав справжній хист. Але доля розпорядилася інакше…
Курсант навчального взводу ракетного дивізіону Бабаков Дмитро Олександрович помер від хвороби серця, перебуваючи у відпустці в Черкасах.
Його життя обірвалося раптово і передчасно, залишивши глибокий біль у серцях рідних, друзів та всіх, хто його знав.
Дмитра запам’ятають щирим, життєрадісним чоловіком, людиною з відкритою душею, веселим співрозмовником і справжньою душею компанії. Він умів підтримати, розрадити, розсмішити. Дуже любив тварин, був чуйним і добрим до всього живого.
Оржицька громада щиро сумує разом із родиною. Від імені всієї громади висловлюємо щирі співчуття мамі Ользі Василівні, батькові Олександру Васильовичу, синові — Максиму, сестрам — Анастасії та Альоні, усім рідним, близьким і друзям.
Світла пам’ять про Дмитра назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і шанував.
