Недосіка Анатолій Віталійович
Оржицька громада знову отримала трагічну звістку з фронту. Підтвердилася загибель нашого земляка — жителя села Новий Іржавець Недосіки Анатолія Віталійовича. З 3 березня 2026 року він вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у Синельниківському районі Дніпропетровської області. На жаль, найгірші побоювання підтвердилися… Україна втратила ще одного свого мужнього сина.
Анатолій народився 4 лютого 2002 року в селі Чутівка. Його раннє дитинство минуло в селі Новий Іржавець, до 8 класу навчався у Староіржавецькій школі. Дев’ятий клас закінчив у Чутівській школі, а згодом здобув фах тракториста та водія у Хорольському міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців.
У липні 2020 року Анатолій підписав контракт зі Збройними Силами України. Військова справа була йому до душі — він не боявся труднощів, проходив підготовку, стрибав з парашутом, постійно вдосконалював свої навички. З початку повномасштабного вторгнення Анатолій став на захист України та виконував бойові завдання на різних напрямках фронту. У 2024 році отримав поранення, але повернувся до служби. За мужність був відзначений відзнакою Міністра оборони України та медаллю «За поранення», на звороті якої викарбувано слова: «За жертву крові в боях за волю України». Саме з цим девізом він і йшов своєю військовою дорогою.
Служив водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Побратими дали йому позивний «Бізон» — за силу характеру, витривалість і надійність. Саме під час останнього бойового виїзду вони і витягли тіло Анатолія з палаючої після влучання дрона машини.
За час служби Анатолія командування частини високо цінувало воїна та надіслало батькам подяку за виховання сина, відзначивши його високий рівень мотивації, постійне професійне вдосконалення та зразкове виконання військового обов’язку із захисту Батьківщини.
У житті Анатолій був щирим, веселим і дуже компанійським. Його знали як справжнього заводія серед друзів — людину, яка завжди підтримає, пожартує, але і підставить плече у складну хвилину. Він легко знаходив спільну мову з людьми, умів дружити, умів красиво залицятися і завжди залишав по собі теплі спогади.
Для мами Анатолій був усім світом, її ясним сонечком. Навіть із пекла війни він намагався дотягнутися до неї своїм теплом: перед кожним бойовим виходом записував голосові повідомлення або відео, де заспокоював, просив не плакати й обіцяв неодмінно повернутися. Він був надійною підтримкою для двох сестер і щирою душею, що понад усе прагнула любові. Анатолій був одружений, проте сімейне життя з дружиною Катериною не склалося, але вони залишилися близькими людьми. Доля подарувала Анатолію щиру зустріч із дівчиною Аліною, яка стала його світлою надією на фронті. Він освідчився, будував плани на весілля, мріяв про життя після перемоги… Але війна обірвала ці мрії на самому злеті, коли захиснику було лише 24.
Він жив яскраво, чесно і сміливо. І віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за наше майбутнє, за мир на рідній землі.
Оржицька селищна рада та вся громада висловлюють щирі співчуття батькам Героя Юлії Анатоліївні та батькові Віталію Анатолійовичу, сестрам Мілані та Наталії, рідним, друзям та побратимам. Поділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі разом з вами. Світла пам’ять про Недосіку Анатолія назавжди залишиться в серцях земляків.
