Боровко Ігор Миколайович
До рідного села Заріг, де народився і зростав, на щиті повертається Захисник України БОРОВКО Ігор Миколайович. Йому було лише 38. Своє життя він присвятив родині, роботі та захисту рідної землі.
Ігор народився 3 липня 1987 року у селі Заріг Оржицької громади. Тут минуло його дитинство, тут він зробив перші кроки, тут закінчив 9 класів Зарізької школи. Звичайний сільський хлопець із добрим серцем і щирою усмішкою, який умів мріяти й досягати свого.
З 2002 по 2006 рік Ігор навчався у Хорольському агропромисловому коледжі за спеціальністю «Обслуговування устаткування і систем газопостачання». Після завершення навчання працював у ТОВ «Черкасигаз» та водночас здобував вищу освіту в Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова. Він прагнув розвиватися, будувати, створювати — для себе, для родини, для людей.
У 2011 році Ігор одружився. Невдовзі подружжя переїхало до Харкова, який став для нього другим домом. Через два роки народилася донечка Анна — його радість і гордість. Ще через кілька років у родині з’явився син Даніїл. Ігор був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Його світ обертався навколо родини – був її опорою, захистом і всесвітом для мами, дружини і малечі.
З початку повномасштабної війни сім’я Боровко повернулася до Зарога, шукаючи безпечнішого прихистку. Але вже до кінця 2022 року Ігор Миколайович знову поїхав до Харкова — працювати на відновленні понівеченого ворогом міста-героя. Він відбудовував зруйноване, проводив опалення й водопостачання у будинках і квартирах, повертав людям тепло й світло. Там, де ворог ніс руїну, Ігор творив життя.
10 грудня 2024 року Ігор став до лав Збройних Сил України. Служив на Сумщині, згодом був перекинутий на запорізький напрямок. Жодного разу не мав змоги побувати у відпустці. Дуже сумував за родиною — так само, як і вона за ним. Кожна розмова була дорогоцінною, кожне слово — зігрівало. Аж до моменту отримання страшної звістки – молодший сержант, командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів Боровко Ігор Миколайович загинув під час виконання обов’язків військової служби.
Друзі й рідні пам’ятають Ігоря веселим, товариським, душею компанії. Він умів підтримати, співчував чужому болю, ніколи не відмовляв у допомозі. Мав велике серце й світлу душу.
Сьогодні його діти питають: «Де тато?» А тато став Янголом… І тепер оберігатиме їх із небес.
Оржицька громада схиляє голови у глибокій скорботі та висловлює щирі співчуття мамі Героя — Тамарі Олександрівні, дружині Інні, малолітнім донечці Анні та сину Даніїлу, брату Юрію. Ваша втрата — це наша спільна рана. Ми розділяємо цей невимовний біль разом із вами.
